Баулін Ю.В., Тацій В.Я. «Завдання вітчизняної кримінально-правової науки в умовах реформування кримінального законодавства України»

Після набуття незалежності Україною на її теренах десять років (з 1991 по 2001 роки) діяв Кримінальний кодекс УРСР (України) 1960 року із змінами і доповненнями, а з 1 вересня 2001 року і по теперішній час – чинний Кримінальний кодекс України (далі – КК України). Порівняно з попередніми кримінальними законами КК України є чинним лише протягом трохи більше ніж 18 років. Попередні кримінальні закони (КК УСРР 1927 р., КК УРСР 1960 р.) в середньому були чинними вдвоє довше за нинішній КК України і пережили періоди радикальних змін у суспільстві і державі (період після жовтневого перевороту, НЕП, колективізація, індустріалізація, утворення СРСР, Конституція СРСР 1936 р., масові репресії, Голодомор, друга Світова війна, повоєнні роки, Голокост, «холодна війна», період застою, відлига, перебудова, демократизація країни, розпад СРСР, утворення окремих держав на теренах колишнього СРСР (СНД), зміна форм власності, перші ринкові перетворення, формування самостійного управлінського апарату тощо).

Чинний КК України був підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України на чолі з одним із авторів цієї статті В.Я.Тацієм. Кодекс готувався майже 9 років. Ця доволі довга підготовка була обумовлена необхідністю формування нової системи права України, побудованої на принципах, проголошених у Декларації про незалежність України 1990 року, а потім потребував приведення його положень до вимог Конституції України 1996 року, проходження оцінки міжнародних експертів, врахування міжнародних зобов’язань України, лінгвістичної експертизи тощо. Цей Кодекс зберіг наступність класичних інститутів кримінального права: поняття злочину як підстави кримінальної відповідальності; визнання суб’єктом злочину лише фізичної особи; збереження принципу відповідальності лише за наявності вини; розвиток інститутів незакінченого злочину і злочину, вчиненого у співучасті; розширення кола обставин, що виключають злочинність діяння; визначення дванадцятьох видів покарань та правил їх призначення, а також інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання, судимості; поділ злочинів в Особливій частині КК на розділи в залежності від цінності об’єктів кримінально-правової охорони: злочини проти основ національної безпеки, людини, суспільства, держави та міжнародного правопорядку. В робочій групі по підготовці КК України брали участь науковці з усіх закладів вищої освіти України, положення проекту КК обговорювалися на багатьох наукових заходах, проект КК отримав високу оцінку міжнародних експертів. Але головне полягало в тому, що в України як самостійній, незалежній, демократичній і правовій державі (ст.1 Конституції України) відбувалися кардинальні зміни в економічній, політичній, правовій, культурній та інших сферах життєдіяльності людей. І ці зміни повинні були враховуватися у новому законодавстві України, в тому числі і в КК України. І якщо на першому етапі його чинності КК все ще зберігав якість системного нормативно-правового акту, то в наступні роки до КК України було внесені багато змін і доповнень. У своїй більшості такі зміни ґрунтувалися на невиправданої ідеї, що посилення суворості кримінального закону має вирішальне значення для подолання негативних явищ, які з’являються у суспільстві. Так, сплеск організованої злочинності у 90-х роках минулого століття потягнув за собою зміни в положеннях КК України стосовно відповідальності за співучасть у злочинах. В перші роки цього століття постали питання визначення відповідальності за терористичні злочини. Міжнародні зобов’язання України у сфері протидії корупції також потягли за собою неодноразові зміни до КК України. Підписання Угоди про асоціацію між ЄС та Україною зобов’язало нашу державу адаптувати національне право до європейського законодавства тощо. Україна є учасником багатьох міжнародно-правових конвенцій, які зобов’язують державу ухвалити певні зміни до КК України. Криваві події на Майдані у лютому 2014 року, докорінна зміна суспільно-політичної обстановки в Україні вплинули, крім усього іншого, і на зміст КК України. В теперішній час, коли Крим окупований Російською Федерацією і частина територій Донецької та Луганської областей контролюються терористичними формуваннями т.зв. ДНР та ЛНР за підтримки Російської Федерації, постають нові завдання і в частині кримінально-правового регулювання відносин, що виникають між державою і громадянами України та іноземцями, які вчиняють злочини проти територіальної цілісності України, в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил тощо.

Ці та інші чинники вплинули на те, що в КК з дня введення його в дію і по теперішній час було внесені більш тисячі змін і доповнень, готуються нові зміни та доповнення КК. Очевидно, ці зміни вносилися Верховною Радою кількох скликань, часто без врахування закладених в КК концептуальних положень (як кажуть, «на потребу дня»), без врахування наробок вітчизняної кримінально-правової науки, при відсутності соціальної обумовленості змін, з порушенням правил криміналізації, законодавчої техніки тощо. Всі ці зміни і доповнення призвели до того, що чинний КК України перестав бути системним нормативно-правовим актом; у ньому з’явилися протиріччя і неузгодженості, а також помилкові положення; він занадто перевантажений спеціальними складами злочинів, що породжує непотрібну і неузгоджену конкуренцію кримінально-правових норм; КК України не дає відповіді на багато питань, які постали перед судами при його застосуванні; цей акт не у всьому відповідає міжнародним зобов’язанням України, не враховує появу нових форм злочинності у сфері суспільних комунікацій, можливості штучного інтелекту тощо.

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Баулін Ю.В., Тацій В.Я. Завдання вітчизняної кримінально-правової науки

Поділитися: