Книги
ПовернутисяЦе узагальнення підготовлено за підтримки Європейського Союзу в межах проекту Центру політико-правових реформ «Посилення ролі громадянського суспільства у забезпеченні демократичних реформ і якості державної влади».
І. ВСТУП
1. Починаючи з 2009 року, Україна здійснила низку важливих кроків у сфері протидії корупційним злочинам. Ці зусилля, перш за все, втілилися у чисельних змінах до положень законодавства, які встановлюють відповідальність за такі злочини. Ці законодавчі новели не завжди мають досконалий та несуперечливий характер, що потребує окремої уваги та аналізу. Однак ефективність тих положень у сфері кримінальної відповідальності за корупційні злочини, які умовно можна назвати досконалими, залежить від якості судової практики їх застосування.
2. Основною метою цього узагальнення є виявлення найбільш загальних проблем застосування положень у сфері кримінальної відповідальності за корупційні злочини, тобто проблем, які мають характер тенденції. Вираженням того, що певна проблема має загальний характер, можуть бути, з одного боку, її чисельні прояви в практиці судів нижчих (першої та апеляційної) інстанцій, з іншого — її прояв навіть у відносно обмеженій практиці Верховного Суду (Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду), зважаючи на те, що згідно з ч.ч. 5, 6 статті 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 26.06.2019 року №1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативноправовий акт, що містить відповідну норму права, та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
3. Додатковою метою узагальнення є оцінка виявлених проблем на предмет спроможності чи неспроможності судової практики подолати їх самостійно, тобто без внесення змін до відповідних законодавчих положень.
4. Для цілей цього узагальнення під корупційними злочинами будуть розумітися злочини, передбачені у примітці до ст. 45 КК, які умовно можна поділити на три групи:
- а) корупційні злочини, що полягають у так званому активному та (або) пасивному підкупі (статті 354, 368–369-2 КК);
- б) корупційні злочини, що полягають у заволодінні певними предметами шляхом зловживання службовим становищем (статті 191, 262, 308, 312, 313, 357, 410 КК);
- в) корупційні злочини, що полягають у зловживанні владою, службовим становищем чи повноваженнями (статті 364, 364-1, 365-2 КК).
Злочини, передбачені статтями 210 та 320 КК, попри те, що вони згадані в примітці до ст. 45 КК, для цілей цього узагальнення не будуть розглядатися як корупційні, оскільки законодавчі характеристики цих злочинів не узгоджуються з визначенням корупційного правопорушення, передбаченим у ст. 1 Закону «Про запобігання корупції».
Ви можете переглянути весь текст книги за посиланням нижче: