Стрельцов Є. Л. «Діалектика кримінального права»

Кримінальне право є одною з найбільш давніх галузей права, яке має своїм основним завданням «опосередковану» завдяки своїм засобам державну реакцію на поведінку особи, яка вчинила найбільш суспільно небезпечне за характером і ступенем діяння. Дослідження проблем сучасного кримінального права1 із застосуванням відповідної аргументації, форм і способів теоретичного мислення, максимальне уникнення при цьому ідеалізації положень цієї галузі права, звернення спеціальної уваги при цьому на певні протиріччя, які багато в чому пов’язані з принциповим реформуванням нашої державності та складними міжнародними процесами, дає необхідну аргументацію для надання цьому науковому аналізу саме діалектичного напрямку.

Розуміючи складність процесів, які входять (повинні входити) у сферу дії кримінального права, як галузі публічного права, держава надає йому, з урахуванням можливостей всього свого правового «інструментарію», важливі і, можливо сказати, особливі завдання. І саме таке визначення сутності цього права має вже достатньо традиційний характер. Але, як відомо, «час не створює право». Так, в цьому випадку вказаний вираз має образний характер, але він підкреслює, що ні давність кримінального права, ні традиційність багатьох його положень, ні сталість загальних, притаманних йому ознак, не знімають з обговорення багато положень, які в тій чи іншій мірі з ним пов’язані або для нього характерні. Причому, якщо не враховувати наукоподібні та надумані дискусії, багато з прагматичних обговорень мають необхідні приводи для свого виникнення та існування. Таке становище, на нашу думку, пов’язано з двома основними положеннями. Перше положення пов’язане з наявністю реальних складностей у визначенні діянь, які об’єктивно є суспільно небезпечними (або не є такими) для конкретної держави (групи держав). Що при оцінці таких діянь повинно впливати на їх відповідну загальну оцінку, які внутрішні та зовнішні ознаки потрібно вважати при цьому основними, які повинні бути кількісні показники, що дають змогу, з одного боку, вважати відповідні дії соціально шкідливими, а з іншого – давати державі планувати здатність забезпечити невідворотність відповідальності за їх вчинення. Друге положення пов’язане з якісним правовим закріпленням заборони таких дій (диспозиція) та з виробленням та закріпленням відповідних засобів впливу на особу, яка вчинила відповідні дії (санкція та інші мірі кримінально-правового характеру). Виявивши такі діяння та встановивши за їх вчинення кримінальну відповідальність, держава, таким чином, створює завдяки можливостям кримінального права необхідну правову базу регламентації державного впливу на особу, яка вчинила відповідні дії. Цим визначається і на цьому, умовно кажучи, закінчується соціально-правова роль кримінального права, а саме: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України).

Після цього починається наступний етап, у всякому разі повинен починатися, пов’язаний з первісною реакцією відповідних структур на факт офіційно проголошеного злочину. Так, повинні бути готовими правоохоронні органи до виявлення такого злочину, його розкриття, виявлення особи, яка його вчинила, надання правової оцінки діянням такої особи, встановлення якісного співвідношення між таким вчинком і існуючою кримінально-правовою нормою і т. ін. Представники інституту адвокатури повинні бути готовими здійснювати відповідні захисні дії. Представники судової системи повинні бути готовими для здійснення об’єктивного та неупередженого правосуддя.

Потім починається наступний етап: особа вчинила злочин і весь цей механізм розпочинає набувати практичної реалізації: починають діяти норми кримінального процесу, окрім вказаних суб’єктів кримінального процесу, «включаються» в цей процес органи, які виконують покарання. Відповідні вчинки, ознаки, які характеризують осіб, які їх вчинили, починають «цікавити» кримінологію. Процеси соціальної адаптації, яким повинна піддатися особа, яка вчинила злочин, повернення її до нормального соціального середовища теж в певній мірі залежать від конкретних дій, а також в певній мірі, є наслідком «адекватності» кваліфікації її діянь раніше та/або призначеному покаранню. І нагадаємо, що в основі цього знаходиться конкретна кримінальноправова норма, яка запускає увесь цей об’ємний соціально-правовий процес. Всі ці міркування можливо продовжувати. Наприклад, коли держава офіційно перестає вважати відповідні діянні злочинами, весь вказаний процес починає, умовно кажучи, згортатися. У всякому разі, потрібно підкреслити, що саме положення кримінального права є тим офіційним механізмом, який запускає усю державну систему кримінальної юстиції, ініціює діяльність відповідних органів, що підкреслює необхідність особливої, на нашу думку, підвищеної уваги до кримінального права.

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Стрельцов Є. Л. «Діалектика кримінального права»

Поділитися: