Статті

Понад рік тому відбулося оприлюднення Концепції реформування законодавства про публічні правопорушення, розробленої членами ГО «Львівський форум кримінальної юстиції» [1] (далі - Концепція). Основна ідея цієї Концепції – необхідність кодифікації законодавства про відповідальність за всі види публічних правопорушень, включаючи ті, які зараз віднесені до злочинів та які пропонується розглядати як кримінальні проступки, а також тих правопорушень, що зараз становлять собою адміністративні та дисциплінарні проступки, окремі види процесуальних правопорушень. Ця ідея базується на твердженні, згідно якого всі ці види правопорушень мають однакову соціальну та юридичну природу та характеризуються спільними рисами. Як практично-прикладний висновок пропонується замість численних та неузгоджених між собою актів, які передбачають відповідальність за окремі види публічних правопорушень, розробити єдиний Кодекс публічних правопорушень, який би був частиною Зводу законів України. За оцінкою авторів, для розробки такого кодексу потрібно щонайменше 15-20 років.

Концепція була неодноразово представлена і в Україні,і за її межами. Вона викликала зацікавленість у наукової спільноти, практикуючих правників, представників громадськості та, водночас, реакція на неї була стриманою. Принаймні Президент України та його Адміністрація, Прем’єр-міністр України, голови двох профільних комітетів Верховної Ради України, Міністр юстиції України не відповіли на пропозицію громадського об’єднання оцінити цю Концепцію навіть формальною відпискою. Лише на лист, адресований Голові Верховної Ради України, Відділ з питань звернень громадян апарату Верховної Ради України розродився цидулою такого змісту: «Повертаємо ваше звернення без розгляду оскільки воно оформлене без дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян»» - очевидно, «апаратники» не додивилися, що надісланий їм текст зовсім не був зверненням громадян. Щоправда, члени ГО «Львівський форум кримінальної юстиції», знаючи рівень та коло інтересів очільників чинної української влади і не розраховували на те, що їх зацікавить проект, реалізація якого займе багато років і можлива в період, який настане після їх відходу з займаних посад. Звернення до них – це був скоріше тест з заздалегідь передбачуваним результатом.

Куди більше авторів Концепції цікавила оцінка наукової спільноти. І вона не забарилася. Одним із перших відгукнувся Д.С.Азаров змістовною статтею «Розроблення Кодексу публічних правопорушень України: теоретичні та прикладні застереження» [2].

Застереження опонента зводяться до таких моментів:

• не існує чіткої межі між приватним та публічним правом та, відповідно, між публічними та приватними правопорушеннями. Відбувається взаємопроникнення, публічні галузі права містять приватноправові елементи і, навпаки;
• дедалі більше фахівців (зокрема французьких) не визнають кримінальне право галуззю публічного права;
• кримінальне право одним із своїх завдань має захист приватноправових інтересів;
• дисциплінарна відповідальність не є публічно-правовою, вона базується на наявності у роботодавця відповідних повноважень як сторони договору;
• відсутній зарубіжний досвід регламентації відповідальності за злочини, адміністративні і дисциплінарні делікти у одному нормативно-правовому акті.

Усі ці застереження Д.С.Азаров відносить до теоретичних та на цій підставі констатує, що «застосування терміну «публічні правопорушення» та встановлення в одному кодексі відповідальності за кримінальні та адміністративні делікти разом із дисциплінарними правопорушеннями є методологічно невиправданим» [2, с.136].

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Навроцький В.О. «Публічні правопорушення як об’єкт законотворчості»