Статті
ПовернутисяДосліджується проблема визначення поняття проступку як виду правопорушення, відмінного від злочину та адміністративного правопорушення, в контексті Закону України №2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».
Мета статті – з урахуванням досвіду держав, які йдуть паралельними шляхами, знайти оптимальні моделі проступку, правових наслідків його вчинення, пов’язаного з цим порядку його досудового розслідування і судового розгляду.
У статті здійснюється порівняльний аналіз підходів до визначення проступку тощо, які були застосовані на зломі ХХ століття в пострадянських державах Балтії, пізніше – в окремих пострадянських середньоазійських державах, а також тих, що були застосовані як в чинному кримінальному процесуальному законодавстві України, так і в проектах законів щодо його зміни. Визначено, що підставою для виділення проступків як окремого виду правопорушення є тільки його відмінна від злочину й адміністративного правопорушення правова природа: це діяння, яке, з одного боку, не спричинює значної чи тяжкої шкоди в розумінні КК і не створює загрози спричинення тяжкої шкоди, а з іншого, не є управлінським за своєю суттю.
Оскільки проступки є окремим видом правопорушення, то відповідальність за них має бути передбачена окремим законом. Можливість спрощення відповідної процедури залежить від певних факторів. Ними є: вчинення діяння в умовах очевидності, коли факт вчинення діяння і особа, яка його вчинила, є явними; за вчинення діяння призначається судове стягнення (покарання), яке особа може відбути без розірвання соціальних зв’язків та без надзвичайних обтяжень для неї; заперечення особою очевидності правопорушення і відмова від виконання стягнення (покарання) створює для неї серйозний ризик бути засудженою у загальному порядку до більш серйозного стягнення (покарання); потерпілий готовий до примирення, адже завдана йому майнова і моральна шкода відшкодована повністю чи частково, – вони схиляють особу до визнання вини, незаперечення доказів, відшкодування шкоди потерпілому і примирення з ним. В законодавстві України може бути передбачено принаймні три окремих порядки розслідування і судового розгляду проступків.
Постановка проблеми.
22 листопада 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон №2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який має набрати чинності 1 січня 2020 р. (далі – Закон №2617-VIII).
Відповідно до нових редакцій статей 11 і 12 Кримінального кодексу (далі – КК) України, вводиться поняття «кримінальне правопорушення», кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки (далі – проступок) і злочини; проступок відрізняється від злочину лише формально – покаранням: воно не може передбачати позбавлення волі, а штраф за проступок не може перевищувати трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Врешті ж проступок і злочин майже нічим не відрізняються: як і злочин, проступок є суспільно небезпечним винним діянням; як і злочин, проступок тягне за собою судимість; вина як у злочині, так і в проступку має бути встановлена обвинувальним вироком суду. Попри це, порядок досудового розслідування і судового розгляду проступків, відповідно до Закону №2617-VIII, значно відрізняється від аналогічного порядку щодо злочинів.
Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням: