Статті

В рамках вчення про кримінально-правову політику в правовій доктрині України істотне місце посідає проблематика пеналізації злочинів. У різних публікаціях пеналізація злочинів називається основним чи спеціальним напрямом кримінально-правової політики, її методом, складовою її предмета, елементом її змісту тощо. Так чи інакше, але дослідники в цілому сходяться на думці, що пеналізація злочинів є частиною кримінально-правової політики держави, охоплюється нею. Наукове вивчення змісту пеналізації як складової кримінальноправової політики держави почалося задовго до того, як відповідний термін почав вживатися в літературі. Сам же термін «пеналізація» (від лат. poena – «покарання» і action – «дія», буквально: «встановлення караності») відначально з’явився в кримінологічних (точніше – пенологічних) дослідженнях для позначення процесу і результату визначення караності злочинів. У кримінально-правових дослідженнях він почав уживатися з кінця 70-х – початку 80-х років ХХ ст., однак ним позначалися різні за обсягом поняття.

Так, істотного поширення здобуло судження про те, що пеналізація злочинів – це діяльність законодавця щодо встановлення в кримінальному законі покарання за вчинення конкретних злочинів (визначення їх караності). Інші ж автори називали пеналізацією не будь-яке встановлення караності злочинів, а лише її посилення порівняно з попередньо встановленою. Прибічники такого підходу протиставляють пеналізацію депеналізації, під якою вони розуміють зворотній процес – пом’якшення караності злочинів. Нарешті, в багатьох дослідженнях пеналізацією називається не лише встановлення в законі караності злочинів, а й застосування судами конкретних мір покарання щодо окремих осіб, які вчиняють злочини. З огляду на викладене, перед правовою доктриною, перш за все, постає завдання окреслити межі пеналізації злочинів, визначивши її зміст і відмежувавши від суміжних понять.

Як напрям (складова частина) кримінально-правової політики пеналізація злочинів має спільні та відмінні риси з іншими її напрямами (складовими частинами). Інакше кажучи, кримінально-правова політика та пеналізація злочинів співвідносяться, з одного боку, як ціле і частина (бо пеналізація є лише одним з елементів кримінально-правової політики), а з другого – як внутрішній зміст і зовнішня форма його вираження (оскільки в пеналізації виражаються ті принципи, на яких здійснюється, і ті завдання, які переслідує кримінально-правова політика). Проте в будь-якому разі пеналізація злочинів є більш вузьким, спеціальним поняттям, похідним від поняття кримінально-правової політики; характеристики останньої повинні визначати характеристики першої, а не навпаки. 

Виходячи з розуміння кримінально-правової політики як певного виду соціальної діяльності, така її складова як пеналізація злочинів цілком може бути охарактеризована з використанням так званого діяльного підходу, за яким будь-який вид соціальної поведінки (діяльності) може бути досліджений у єдності трьох його елементів: суб’єкта такої діяльності, її об’єкта, і, власне, самого впливу суб’єкта на об’єкт в єдності його об’єктивного (зовнішнього) та суб’єктивного (внутрішнього) проявів. 

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Гуторова Н., Пономаренко Ю. «Пеналізація злочинів як напрямок кримінально-правової політики»