Статті

Для того, щоб виявити справжню правову природу публічно-правових деліктів, треба насамперед з’ясувати відмінності між ними. Існують такі види публічно-правових деліктів «кримінальне правопорушення» і його підвиди – «злочин» і «кримінальний проступок», а також «адміністративне правопорушення» і його підвид – «адміністративний проступок».

Усе це – публічно-правові делікти. У цьому їх схожість. Іноді через їхню схожість ці делікти змішують, не відрізняючи між собою, наприклад, кримінальні та адміністративні проступки, кримінальні проступки і злочини, адміністративний проступок й адміністративне правопорушення. Це спричиняє або порушення прав людини, або неможливість належним чином захистити порушені права.

Розглянемо, чим відрізняються між собою різні види публічно-правових деліктів.

 1. Кримінальні правопорушення відрізняються від адміністративних правопорушень різними об’єктами та різним ступенем тяжкості посягання. Але це не єдині відмінності. Останнім часом відмінністю між ними став також дрейф кримінальних правопорушень убік приватного права. Чому це відбувається?

У демократичній державі будь-яка людина (так само, як і будь-який колек тивний суб’єкт – підприємство, політична партія, громадська організація) є суб’єктом усіляких правовідносин і в більшості випадків сама здатна вирішити правовий конфлікт, що виник в результаті їх здійснення, діючи в тому числі й у ролі потерпілого.

Головне для неї – відновити своє право у випадку його порушення, створити умови для того, щоб це право більше не порушувалося, одержати відшкодування матеріальних і моральних витрат, – тобто повну сатисфакцію.

Демократична держава в цих умовах свідомо відстороняється від розв’язання правових конфліктів. Разом з тим, вона створює всі можливості для того, щоб правовий конфлікт, який би характер він не мав, міг бути вирішений найбільш швидко й ефективно. Саме на це в демократичній державі спрямована величезна система різноманітних інституцій. Це:

• створення інституту омбудсмена і розширення його можливостей;
• створення системи численних спеціалізованих органів контролю за дотриманням законів у різних сферах;
• уведення порядку порушення кримінального провадження, як правило, на підставі заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення (КПК України 2012 р.), а у справах приватного обвинувачення – тільки за заявою потерпілого;
• розширення мережі судів і введення їх вузької спеціалізації в різних сферах, створення конституційного суду, мирових судів, третейських судів, арбитражів і міжнародних комерційних судів тощо;
• створення системи адміністративного правосуддя, що дозволяє громадянам безпосередньо захистити свої права й законні інтереси у випадку їх порушення представниками держави в суді, який відіграє роль арбітра, а не слідчого;
• надання кожному права звернутися в міжнародні судові установи;
• забезпечення можливості знання всіма їхніх прав і обов’язків;
• звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із примиренням; уведення інституту примирення обвинувачуваного з потерпілим, який потерпілий може використовувати для повної сатисфакції;
• зміцнення інституту адвокатури і розширення повноважень адвоката, у тому числі за рахунок адміністративно-деліктної юрисдикції; надання права свідкові й потерпілому користуватися послугами захисника – адвоката;
• створення системи безоплатної (тобто за рахунок держави) правової допомоги у кримінальних та інших справах, у першу чергу для малозабезпечених осіб, а при кримінально-правовому затриман ні й першому допиті – для всіх;
• посилення незалежності судових експертів; надання можливості звернення до них інших осіб, крім представників правоохоронних органів;
• уведення в процесуальні кодекси положень про мирову угоду; – створення системи медіації в цивільних і кримінальних справах;
• виведення ювенальної юстиції із загальної системи публічного деліктного законодавства;
• надання кожному права будь-якими іншими прямо не забороненими законом засобами захистити свої права від порушень і протиправних зазіхань тощо.

Останнім часом і в кримінальному законі – усе більше приватно-правових засад. Адже кримінально-правовий конфлікт – найбільш небезпечний із правових конфліктів, і йому фахівці приділяють найбільше увагу, глибше вивчають способи його урегулювання й попередження, вирішення й трансформації. 

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Хавронюк М.І. «Нотатки до реформи публічноправових деліктів»