Навроцький В.О. «Концепція реформування законодавства про публічні правопорушення в Україні»

І. СУЧАСНИЙ СТАН ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПУБЛІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА НЕОБХІДНІСТЬ КАРДИНАЛЬНИХ ЗМІН. Однією з засад права є його поділ на приватне та публічне. Підвалини поділу правопорушень на публічні (delictum publicum) та приватні (delictum privatum) були закладені ще в римському праві. Поняття публічних правопорушень кореспондує автономній концепції «кримінального правопорушення» сформульованій у практиці ЄСПЛ з застосування ст.ст. 6, 7, ст. 4 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950р.).В Україні відповідальність за публічні правопорушення регламентується нормами, які стосуються злочинів, адміністративних проступків, дисциплінарних правопорушень, окремих заходів, що застосовуються за процесуальні порушення.

До законодавства, яке регламентує відповідальність за публічні правопорушення, висуваються вимоги стабільності, передбачуваності, правової визначеності, узгодженості з постулатами теорії та практики захисту прав людини, відповідності з міжнародно-правовими актами тощо.

Є вагомі підстави вважати, що чинне законодавство України про публічні правопорушення зазначеним вимогам не відповідає, а можливості його вдосконалення у рамках існуючих підходів вичерпані. Про це, зокрема, свідчить:

  • наявність багатьох нормативно-правових актів, що регламентують таку відповідальність. Це не лише Кримінальний кодекс України (далі – КК) та Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), але й численні норми інших законів – Митного кодексу України, Податкового кодексу України, дисциплінарних статутів, процесуальних кодексів та інших нормативно-правових актів. Відтак очевидне розпорошення норм про публічні правопорушення у різних нормативних актах;
  • відсутність стабільності у правовому регулюванні. Зокрема, чинний КК 2001 р. зазнавав змін понад п’ятсот разів, окремі його статті змінювалися близько десяти разів. КУпАП 1984 р. зазнав ще суттєвіших змін, які не мають системного характеру, вирізняються надмірною деталізацією і необґрунтовано перетворюють адміністративне деліктне законодавство у зібрання казуальних правил. Простежується безсистемність багатьох змін, неузгодженість законодавчих новел із існуючими нормами, що створює невиправдану галузеву чи міжгалузеву конкуренцію правових норм;
  • розмивання меж між злочинами й адміністративними правопорушеннями, що ускладнює їх розмежування. Інколи норми різних галузей права взагалі неможливо розмежувати, керуючись загальноприйнятими критеріями та, відповідно, визначити, які з них необхідно застосовувати. Очевидним прикладом є кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за готування до певних злочинів, та норми адміністративного законодавства, що ті ж діяння охоплюють як закінчені адміністративні делікти;
  • дублювання та встановлення різної міри відповідальності за аналогічні правопорушення у різних нормативних актах. До прикладу, неподання декларації про доходи є посяганням, за яке передбачена відповідальність (зокрема істотно різними санкціями у КУпАП, Податковому кодексі України та КК);
  • необґрунтована криміналізація чи, навпаки, декриміналізація діянь та віднесення їх до інших правопорушень чи й узагалі непротиправних діянь. Яскравим прикладом є нещодавні зміни до КК, внаслідок яких перестало бути злочином службове потурання (неперешкодження вчиненню злочину з боку підлеглої чи підконтрольної особи);
  • необґрунтованість виокремлення спеціальних (чи, навіть, казуїстичних) норм під приводом посилення відповідальності. Натомість відповідальність, всупереч задекларованим намірам законодавця, навіть послаблюється, як це сталося з фінансуванням тероризму;
  • неповнота, нечіткість змісту окремих законодавчих дефініцій публічних правопорушень, відсутність визначення ознак складів правопорушень у належних нормативно-правових актах. Зокрема, злочинність найпоширенішого кримінально-караного посягання – крадіжки – визначається не в КК, а у КУпАП, Податковому кодексі України та законами про державний бюджет України на відповідний рік. Простежується нечіткість у відсиланнях до бланкетних актів (а, подекуди, такі акти взагалі відсутні чи прямо суперечать законам, які встановлюють відповідальність за публічні правопорушення).

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Навроцький В.О. Концепція реформування законодавства про публічні правопорушення

Поділитися: