Статті
ПовернутисяВ останні п’ять років суди України щороку виносили вироки стосовно 95–150 тисяч осіб, а 70–80 тисяч осіб отримували статус потерпілих в кримінальних провадженнях. Отже, протягом лише п’яти останніх років понад 1 млн. осіб безпосередньо потрапили в сферу дії закону про кримінальну відповідальність як підсудні чи потерпілі. Не погодившись із результатами вирішення кримінально-правових конфліктів судами першої інстанції, щороку понад 50 тисяч осіб подавали апеляційні скарги на вироки судів першої інстанції, а тисячі осіб – касаційні скарги. Ще сотні скористались правом на звернення до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та іншими способами правового захисту.
Відповідно до Закону від 2 червня 2016 р. №1401-VIII з’явився ще один такий спосіб – конституційна скарга. Поки що конституційних скарг саме з питань конституційності закону про кримінальну відповідальність небагато. На диво, адже Кримінальний кодекс України (далі – КК) перенасичений положеннями, сумнівними під кутом зору конституційності. Часто кримінально-правові конфлікти виникають штучно – саме через вади закону про кримінальну відповідальність. Але наслідки винесення обвинувального чи виправдувального вироку суду для конкретної людини, забезпечення її прав і свобод надзвичайно важливі. З цього випливає необхідність дослідження питань, пов’язаних з можливістю використання інституту конституційної скарги як для захисту інтересів конкретної особи, яка є стороною кримінального провадження, так і для удосконалення КК.
Перша конституційна скарга надійшла до Конституційного Суду 10 жовтня 2016 р., а станом на 14 листопада 2017 р. їх було 410. З цих скарг 12, судячи з їхньої назви, можуть стосуватися закону про кримінальну відповідальність, але в назві лише однієї з них прямо йдеться про неконституційність певних положень КК, а ще однієї – Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
Що ж до інших 10 скарг, очевидно, існують передбачені ст. 62 Закону «Про Конституційний Суд України» (далі – Закон) підстави для відмови у відкритті конституційного провадження. Річ у тім, що згідно із ч. 1 ст. 55 Закону, конституційна скарга – це клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції (конституційність) закону України чи його окремих положень, а вже із самих назв зазначених скарг випливає, що вони не є конституційними скаргами, оскільки в них міститься клопотання щодо «перегляду кримінальної справи засудженої заявниці (засудженого заявника)», «скасування вироку», «визнання висновків суду, прокуратури, слідчого по застосуванню законодавства у кримінальному провадженні такими, що порушують права особи та суперечать Конституції України», або щодо відповідності Конституції України (конституційності) «постанови Верховної Ради України» та «Ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України» (які, як загальновідомо, не є ні законом, ні окремим положенням закону).
Зареєстрована за №133 конституційна скарга Гирі І.Л. 18/3010 (17) від 14 серпня 2017 р. – щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту «б» статті 254-2 Кримінального кодексу України 1960 р., що застосоване в ухвалі Військового суду Центрального регіону України від 29 серпня 2000 р. у кримінальній справі по обвинуваченню заявника та гр. Коробки Ю.П., – ймовірно має бути визнана неприйнятною з двох причин: 1) у ній йдеться про давні рішення судів, а згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону, «конституційну скаргу може бути подано, якщо остаточне судове рішення у справі особи набрало законної сили не раніше 30 вересня 2016 р.»; 2) Конституційний Суд не схоче змінити свою юридичну позицію, яку він сформулював в Ухвалі від 30 червня 2004 р. №55-у/2004 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Гирі Ігоря Леонідовича про офіційне тлумачення положення пункту «б» статті 254-2 Кримінального кодексу України 1960 р.
Більш цікавою може бути конституційна скарга Свєчкарьова О.В. №18/4833 (17) від 9 листопада 2017 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 33, частини десятої статті 294, частин першої, другої статті 268, статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній, судячи з номерів статей цього Кодексу, йдеться про судові рішення, якими особу засуджено за керування транспортним засобом у стані сп’яніння. На жаль, без оприлюднення самої конституційної скарги її аналіз здійснити неможливо.
Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням: