Хавронюк М.І. «Компаративний метод у сучасному кримінально-правовому дослідженні: мета застосування»

 Слово «компаративний» походить від лат. comparo – порівнюю і означає те саме, що і слово «порівняльний». На відміну від порівняльно-історичного методу, який застосовується в часовому контексті різних феноменів, порівняльно-правовий метод прийнято використовувати в просторовому контексті. Іншими словами, порівняльний метод має два різновиди: діахронічний (або порівняльно-історичний – коли об’єкт досліджується в історичному плані, і завдяки цьому створюється уявлення про еволюцію змісту того чи іншого правового феномену, дається ключ до розшифровки сучасних понять), і синхронічний (коли порівнянню піддаються об’єкти, локалізовані у певний момент часу, з метою виявлення їх типових, загально значимих рис).

Окремою галуззю (розділом) науки правознавства вважається порівняльне правознавство або юридична компаративістика. Вона вивчає правові системи різних держав шляхом зіставлення схожих правових інститутів.

Родоначальником порівняльного правознавства можна вважати саксонського філософа, математика і водночас юриста Готфріда Лейбніца, який ще у 17 столітті спробував скласти правову карту світу, класифікувавши право різних держав за подібністю.

Сьогодні спеціально для порівняльноправових досліджень у світі створено Інститут Макса Планка, Центр європейського і порівняльного права Оксфордського універ ситету, Гарвардську школу права, Австралійський інститут порівняльних правових систем та ін.

У багатьох українських університетах створені кафедри європейського права і порівняльного правознавства, а Українська асоціація порівняльного правознавства разом з Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та Маріупольським державним гуманітарним університетом видають журнал «Порівняльно-правові дослідження».

Вчені-макрокомпаративісти проклали широку стежку, якою мали б йти мікрокомпаративісти, що залучають іноземний досвід як аргументи на користь своїх наукових висновків. Цю стежку протоптували, зокрема, С.С. Алексєєв, М. Ансель, Є. Врублевські, Р. Давид, М.А. Дамірлі, І. Емінеску, В.П. Казимирчук, Г. Кельзена, М.І. Козюбра, Р. Леже, М.М. Марченко, К. Осакве, Е. Рабель, П.М. Рабінович, Ю.О. Тихомирова, А.О. Тиллє, В.А. Туманов та інші.

Отже, на відміну від юристів, які лише використовують порівняльне право, макрокомпаративісти готують підґрунтя для того, щоб перші могли успішно його використовувати. 

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Хавронюк М.І. Компаративний метод у сучасному кримінально-правовому дослідженні

Поділитися: