Статті

Початок підготовки нових кодексів про відповідальність за злочини, проступки та порушення в управлінській сфері актуалізував питання не лише про зміст цих актів, а і про їх форму. Адже відомо, що саме форма існуючих законів про відповідальність за злочини та адміністративні правопорушення викликає більшість претензій до таких актів. Наразі превалює думка, що мають бути створенні принаймні три кодекси про відповідальність про публічні правопорушення – Кримінальний кодекс, Кодекс проступків та Кодекс адміністративних (чи управлінських, або в сфері управління) порушень. Ідея створення єдиного Кодексу публічних правопорушень, яку кілька років тому висунув Львівський форум кримінальної юстиції у своїй «Концепції реформування законодавства про публічні правопорушення в Україні», наразі не здобула достатньої підтримки.

Відомо, що форма – сутнісна, а сутність - формована. Тому підготовка нового КК України, а поряд з ним  інших кодексів, мала б стосуватися не лише включення у них нового змісту, а й набрання нової форми.

Видається, що сучасний етап розвитку суспільства, зокрема правової думки, дозволяє вести мову про необхідність переведення нормативно-правових актів в цифрову форму. І мова йде не про банальне і вже наявне ведення реєстрів таких актів – розроблених, прийнятих та офіційно існуючих «на папері» також у відповідних електронних ресурсах, а про якісно новий рівень. Рівень, на якому всі акти будуть узгоджені між собою, їх нестиковки будуть виявлятися вже на етапі нормотворчості, взаємозв’язки правових норм стануть видні вже при першому зверненні до їх тексту. Очевидно, це може бути забезпечено за умови, коли нормативно-правовий акт (у випадку, про який йдеться – Кримінальний кодекс) вже на етапі створення відповідає вимогам до інформації, яка розробляється та використовується у цифровій формі.

Парадоксально, але вимоги до форми «цифрового» КК нічим особливим не відрізняються до кодексу, який існує у традиційній «паперовій» формі. Ще одна дивовижа полягає у тому, що за цифрової форми не має особливого значення, буде існувати єдиний Кодекс про публічні правопорушення чи будуть прийняті кілька кодексів – кожен про окремий вид правопорушення.

Перша із цих вимог – це чіткість термінології та її єдність в усіх кодексах, які регламентують відповідальність за злочини, проступки, адміністративні порушення. Реалізація цієї вимоги вбачається у створенні спільного для всіх вказаних актів слОвника (який включав би всі без жодного виключення граматичні одиниці, у тому числі, сполучники, прийменники) та написання їх з використанням лише слів, включених до такого слОвника. Створити ж такий «інструмент» можна шляхом виділення з існуючих КК та КУпАП, інших актітв, які передбачають норми про відповідальність за публічні правопорушення, всіх використаних у них слів – створення переліку, групування синонімів та інших однакових за змістом, але різних за написанням конструкцій, побудові на цій основі невеликого слОвника, з використанням якого і будуть писатися нові кодекси. Вирішення цього завдання можливе або шляхом тривалих та копітких зусиль, або з використанням відповідних електронних засобів. На основі пропонованого слОвника, знову ж таки з використанням комп’ютерної програми, можна буде перевірити підготовлені членами робочої групи тексти і вилучити з них «зайві» слова. Адже текст закону явно не той твір, де потрібно хизуватися багатством словникового запасу та щедро використовувати синоніми. Є надія, що пропонований прийом дасть змогу уникнути становища, коли фактично одні і ті ж дії іменуються в одному і тому ж або різних законах термінами «знищення», «пошкодження», «псування», «приведення до непридатного стану», «винищення» і т.д., коли «або» означає поєднання двох однак чи їх протиставлення.

Ви можете переглянути повний текст статті за посиланням:

Навроцький В.О. «Діджиталізація законодавства України про публічні правопорушення»